"Перевернене навчання"

       "Перевернене навчання" – це форма активного навчання, яка дозволяє «перевернути» звичний процес навчання таким чином: домашнім завданням для учнів є перегляд відповідних відеофрагментів із навчальним матеріалом наступного уроку, учні самостійно опановують теоретичний матеріал, а в класі час використаний на виконання практичних завдань

         "Перевернений клас» – це така педагогічнамодель, в якій типова подача лекцій та організація домашніх завдань міняються місцями. Учні дивляться вдома короткі відеолекції, а у класі виконують вправи, створюють проекти, обговорюють проблемні питання, дискутують. Відеолекції розглядають як ключовий компонент в «переверненому» підході, їх готує вчитель і розміщує в Інтернеті.
       «Перевернений» урок – це урок, який інвертує традиційні методи викладання: подача матеріалу проходить за межами школи, а домашня робота перенесена на урок. Це не просто зміна навчальної послідовності. Такий урок передбачає зміну власних педагогічних прийомів.

     Авторами технології «переверненого навчання» вважають вчителів хімії Аарона Самса і Джонатана Бергманна (США). У 2008 році вони стали записувати відеоролики зі своїми лекціями та пропонувати їх на домашнє опрацювання учням. У власних книгах «Перевернуте навчання або як достукатися до кожного учня на уроці» розповідають про особливості технології та її можливості .

Перевагами «переверненого» навчання є такі: зростання активності, розвиток співробітництва, персоналізація навчання, доступність інформаційно-комунікаційних технологій.

Перевернена модель покладає більшу відповідальність за навчання на учнів, дає їм стимул для дослідження, експерименту.

Порівняймо традиційний та «перевернений» підходи до навчання.


                      

Технології повного засвоєння навчального матеріалу. Ігрові технології навчання

    У сучасній школі гру з метою активізації та інтенсифікації навчаль­ного процесу викорис­товують як на уроці, так і в позаурочний час. Навчальна гра передба­чає ігрове моделювання подій та явищ, що ви­вчаються, вона також має чітко поставлену мету навчання і відпо­відний меті результат.

   Загальними ознаками гри є:

• умовний характер;

• добровільна участь;

• обмеженість часо­вими і просторовими рамками;

• невизначеність роз­витку та результатів;

• фіксованість ігро­вих дій системою пра­вил і обов'язків;

• зацікавленість грою, що активізує інтелек­туальні, духовні та фізи­чні сили людини (Й.Гейзенга).

       Функції навчальної гри:

• розширює кругозір;

• учні використовують знання, вміння і навички на практиці;

• розвиває пам'ять, мислення, увагу, фантазію, уяву, творчі здіб­ності тощо.

      Ігри виховують самостійність, формують певні естетичні та сві­тоглядні позиції, співробітництво, комунікабельність.

     Дидактична гра сприяє підви­щенню рівня культури учня. Се­ред ігор, що використовують учи­телі, переважають кросворди, чайнворди, вікторини. Однак, підвищуючи рівень знань учнів, вони не впливають на їхні ціннісні орієнтації, свідо­мість. Водночас існує багато ігор, розроблених як зарубіжними, так і вітчизняними педагогами, спря­мованих на формування систем­ного мислення, свідомості та цін­нісних орієнтацій, природоохо­ронної діяльності.

    Єдиного погляду на статус гри в навчанні немає. Деякі вчені вва­жають її методом навчання, інші — засобом навчання або навіть фор­мою навчання. У будь-якому ви­падку гра стимулює пізнаваль­ну активність учнів.

   У дидактиці немає єдиної кла­сифікації навчальних ігор. У навчальному процесі використовують різні варіанти гри. За методикою проведення, дидактичною метою та шляхами її досягнення ігри поділяються на імітаційні, рольові, сюжетні, ігри-змагання, ігри-драматизації.

  Імітаційні ігри на заняттях зоб­ражують діяльність якоїсь органі­зації, підприємства чи установи (наприклад, ділова нарада, збори, співбесіда). Сценарій такої гри описує сюжет, імітуючі процеси та об'єкти.

  Рольові ігри — такі, де вироб­ляються дії, тактика поведінки, виконання функцій конкретної особи. Тут розробляється сюжет-п'єса, між учнями розподіляють­ся ролі з обов'язковим змістом.

  Операційні ігри спрямовані на виконання конкретних операцій. Моделюється відповідний робо­чий процес, гра проводиться в умовах, що імітують реальні.

 За дидактичною метою ігри поділяються на актуалізуючі, фор­муючі, узагальнювальні, тренінго­ві, контрольно-корекційні.

 За ха­рактером педагогічного процесу — пізнавальні, виховні, розвивальні, репродуктивні, продуктивні, твор­чі, діагностичні, профорієнтацій­ні тощо. За формою взаємодії уча­сників — індивідуальні, групові, змагальні, компромісні, конфлікт­ні. За рівнем проблемності — проб­лемні, непроблемні (Г.Селевко).

 Етап проведення гри.

 Залежно від типу вводяться різні рольові позиції гравців: організатор, ко­ординатор, критик, тренер, ініціа­тор, проблематизатор, консерва­тор тощо. Практикується групова робота над завданнями, міжгрупові дискусії.

Етап аналізу, обговорення та оцінки результатів гри. Тут висту­пають експерти, учні обмінюють­ся думками. Учитель підсумовує досягнуті результати, відмічає по­милки.

  Гравці мають максимальну свободу інтелектуальної діяльності, яка обмежується тільки умова­ми та правилами гри. Учні самі вибирають власну роль, створюють проблемну ситуацію, шукають шляхи її вирішення тощо. Учитель, який очолює гру, не має автори­тарної ролі, а є інструктором (ознайомлює з правилами, кон­сультує), суддею-рефері (дає пора­ди про розподіл ролей), тренером (підказує учням для прискорення проведення гри), ведучим (органі­зовує обговорення результатів гри).      

 Ефективність гри значною мі­рою залежить від низки факторів, серед яких найголовнішими є такі: 

• чітко продумана мета; • здійснення мотивації ігрової діяльності; • чітка організація підготовки, проведення і підбиття підсумків; • постановка пізнавальних і проблемних запитань у процесі гри; • залучення всіх учнів класу; • тривалість не більше однієї навчальної години.